Titulo

Росія вкрала Чемпіонат світу з футболу?

Кен Бенсінгер: Все те, що трапиться на полі, насправді не має значення
Кен Бенсінгер: Все те, що трапиться на полі, насправді не має значення
Американський журналіст Кен Бенсінгер у своїй статті для The New York Times нагадує про гучне розслідування проти FIFA та називає ім’я головного переможця ЧС-2018
Весною 2010 року Крістофер Стіл, колишній британський шпигун, тихенько розповів шокуючу новину: Володимир Путін, який все життя полюбляв хокей, раптово зацікавився футболом. Тоді це не взяли до уваги.пповідомляєhttps://nv.ua

Це було за кілька років до того, як Стіл підготував своє знамените досьє на Дональда Трампа, де згадувалось про таємні зустрічі в Празі та минулі розваги нинішнього президента у Москві. Зокрема, про послугу «золотий дощ», яку Трамп попросив реалізувати на готельному ліжку, де свого часу зупинялось подружжя Обам. У 2010 році Стіл, що здобув на той час славу серйозного агента MI6, вийшов на пенсію та відкрив приватне бюро розслідувань у Лондоні. Там він мав усі шанси розпочати другу, розмірену та заледве прибуткову, кар’єру. Але те, що сталось далі, серйозно вплинуло на життя Стіла та на величезну кількість інших життів, ставши передвісником розслідування Мюллера щодо тої сумнівної ролі, яку відіграє Росія у сучасному світі.
Серед перших клієнтів Стіла була група багатіїв та корпорацій, які ставили на проведення Великобританією Чемпіонату світу з футболу-2018. Турнір не проходив там з 1966 року, тож окремі схибнуті на футболі англійці відчайдушно прагнули відновити ту атмосферу. […] Британський уряд віддав за право приймати у себе турнір на 2,1 мільйона фунтів більше, ніж належить, а знаменитості на кшталт принца Вільяма, Девіда Бекхема та Девіда Кемерона, згодом прем’єр-міністра, активно підтримували такі дії.
Стіла найняли, передусім, через його досвід роботи з Росією, яка була в шестірці країн, що претендували на організацію футбольного турніру. На початку 90-х шпигун працював під прикриттям у Москві, де підтримував довготривалі контакти з представниками уряду та бізнесу. Весною 2010-го його метою було вивідати все, що стосувалось конкурента Великобританії на проведення Чемпіонату. Російські методи були для Стіла не в новинку. Коли щось стосувалось національних інтересів, Росія не вибирала засобів: змови, корупція, скандали – усе могло пригодитись. Тож було очевидно, що російська заявка на проведення футбольного турніру потребувала неабиякої промоції.
Можливості Великобританії разюче відрізнялись від Росії, яка було абсолютно не спроможною протягом цілого місяця приймати Чемпіонат, на який з’їдуться понад три мільйони глядачів. Зрештою, футбол ніколи не був традиційним спортом для Росії. У 2010 році, зазнавши жалюгідної поразки від Словенії, російська команда навіть не змогла пройти до фіналу Чемпіонату світу, який проводився у Південній Африці. Та найбільш важливо, що Росія не мала оснащених стадіонів чи інфраструктури для проведення турніру. А зважаючи на те, що на той час країна вже взяла на себе проведення зимових Олімпійських ігор у 2014 році, поставало серйозне питання про те, яким чином РФ могли дозволити собі звести необхідні будівлі. Кінець-кінцем, FIFA, міжнародна не комерційна організація, що базується в Швейцарії та відповідає за проведення всесвітніх футбольних подій, визначила Росію як одного з найслабших учасників конкурсу.
Більшості здавалося, що участь Росії аж ніяк не ставить під загрозу сподівання Великобританії, та надійні джерела Стіла розповіли іншу історію. Для Путіна, який на той час відбував свій черговий термін вже у ролі прем’єр-міністра, провести Чемпіонат світу з футболу було життєво важливим: це спосіб продемонструвати могутність своєї країни, а заразом свою власну, на весь світ. Він був налаштований, як зазначають джерела, виграти конкурс будь-якою ціною.
Протягом наступних кількох місяців Стіл зібрав гідну подиву папку розвідувальних даних, згідно з якими російських чиновників, а також олігархів, наближених до Путіна, долучили до мети президента, змусивши переглянути газові угоди з іншими країнами в обмін на голоси, а також обдаровуючи тих, хто бере участь у голосуванні FIFA, коштовними подарунками. Росіяни навіть відправили мільярдера Романа Абрамовича, власника лондонського футбольного клубу «Челсі», до Південної Африки з метою «вплинути» на рішення президента FIFA Сеппа Блеттера (Згодом представник Абрамовича повідомив The Sunday Times, що не бачить у своєму сприянні російській перемозі нічого «такого».)
Екс-шпигун Стіл віддав свої знахідки самовпевненим англійцям, а згодом, за 5 місяців до кінцевого голосування FIFA, будучи переконаним у доцільності цього кроку, передав частину інформації агенту ФБР. […]
Так у США розпочалось одне з найбільш грандіозних та амбітних розслідувань про міжнародну корупцію та відмивання грошей у глобальному футболі […]. П’ять років розслідувань закінчились у травні 2015-го сенсаційним уранішнім арештом семи футбольних чиновників у Цюриху. Світова спільнота була вражена: детективи принизили кілька генерацій урядовців FIFA, заявивши, що ті разом отримували хабарі на суми в сотні мільйонів доларів. Через кілька днів президент організації, той самий Блеттер, заявив про свою відставку, згодом ставши одним із обвинувачених (чого не було доти). […]
Міністерство юстиції США зробило те, що раніше здавалося неможливим: притягнуло раніше недосяжну FIFA до відповідальності.
Це розслідування дало поштовх надійному союзу між Стілом та американськими правоохоронцями, які в липні 2016 року довірили колишньому британському шпигуну зібрати інформацію про зв’язки Трампа з росіянами, які, поміж усього іншого, втрутились у президентські вибори в США.
Розслідування діяльності FIFA мало неабиякий успіх. Американці поставили деякі країни у скрутне становище, не залишивши їм нічого, крім як розпочати власні розслідування. Та весь цей процес мав одну велику прогалину: там не було жодної згадки про Росію. Записи судових слухань налічують тисячі сторінок, прокурори тижнями детально розбирали кожен складний момент – дивно, але там абсолютно не згадували Росію. […]
Провівши успішну кампанію зі змагання за організацію Чемпіонату світу та спричинивши бум національної вдячності, Путін повернув собі статус президента. У березні цього року понад 75% росіян уже вчетверте віддали йому свої голоси.
Останні кілька років Росію звинувачували у втручанні в іноземні вибори, спонсорування кіберзлочинності, отруюванні ворогів за допомогою препаратів нервово-паралітичної дії, вторгнення в Україну та підтримку вбивчої диктатури в Сирії. Якимсь чином Росія опинилась поблизу, чи навіть у самому центрі, ледве не кожної геополітичної змови, більшість яких набагато віроломніші, ніж махінації з футболом.
14 червня на московському стадіоні «Лужники» російські футболісти гратимуть з командою з Саудівської Аравії. Цим матчем і відкриють Чемпіонат світу. Не маючи талановитих півзахисників, продуманої системи захисту та іменитого тренера, російська футбольна команда ніяк не проявила себе з часів 2008 року, отримавши право грати на правах нації, що приймає турнір. […]
Сотні мільйонів людей по всьому світу налаштовані на перегляд цього першого матчу, поміж них і агенти американських правоохоронних органів, з чиєї подачі розпочалось знамените розслідування над FIFA. Вісім років потому Росія знову опинилась в центрі американського розслідування з міжнародної корупції та таємної змови, на цей раз під керівництвом спеціального прокурора Роберта Мюллера, який на час початку історії з FIFA працював директором ФБР. Деякі вболівальники, безперечно, здивуються, як так сталось, що Росія, змагаючись з іншими країнами, виборола собі статус хазяйки Чемпіонату світу з футболу – події, яка попри погану славу інституції, яка займається її організацією, досі користується безмежною популярністю. Дехто, якщо такі взагалі знайдуться, гадатимуть, чи зможе Росія залишити вдома блискучий трофей, ім’я країни-власниці якого оголосять у фіналі 14-го липня. Та правда в тому, що все те, що трапиться на полі, насправді не має значення.
Росія вже перемогла.
На платформі Blogger.