Titulo

Три історії про одностатеві пари, які живуть разом вже багато років. Ірина та Христина

 Христина (ліворуч) та Ірина (праворуч) разом вже одинадцять років.
Христина (ліворуч) та Ірина (праворуч) разом вже одинадцять років.
У переддень Маршу рівності, який відбудеться в Києві 17 червня, три одностатеві пари, які живуть разом вже не один рік, розповідають в спецпроекті NV.ua про себе, про довгострокові стосунки в ЛГБТ-союзах і пояснюють, за які права борються. Герої першої розповіді - Ірина та Христина, які разом уже 11 років.повідомляєhttps://nv.ua

 

Про знайомство


Ірина: Я лесбійка, феміністка, авторка лесбійської поезії і прози, ЛГБТ-активістка. Мені 34. Близько місяця тому ми переїхали до Польщі. Я працюю фотографіком у німецькій корпорації, вчуся на графічного дизайнера.
Христина: Мені 30 років, працюю HR-менеджером. Але мене не полишають думки про те, що ще не пізно стати рок-зіркою. Зазвичай завжди за щось воюю, за щось важливе для мене - за права жінок, за ЛГБТ-права. Зараз мене дещо мучить совість, що я поїхала з України, але це був вибір у бік можливостей для особистого розвитку. Вважаю, що і віддалено можна бути включеною в правозахисну діяльність.
Ірина: Ми дуже часто міняємо місце проживання через специфіку роботи. Протягом останніх п'яти років прожили в рідному місті Чернівці.
Христина: Ми разом вже одинадцять років.
Познайомилися в ті часи, коли ще інтернету вдома у нас не було, доводилося бігати по клубах і купувати можливість посидіти у віртуальному світі. Ми [з Ірою] познайомилися на сайті знайомств з романтичною назвою loveplanet. Я якраз поверталася з Києва після невдалого побачення - та дівчина на нього просто не прийшла. Я отримала повідомлення від Іри. З третього речення ми домовилися про зустріч, на яку я прийшла на півтори години раніше і дуже замерзла - це був останній день січня.
Ірина: Бажання житти разом виникло приблизно через два роки наших стосунків. Але тоді мені було дуже страшно розповісти сім'ї, що ми - пара. Саме через цей страх осуду ми вирішили переїхати в інше місто. Зараз тільки розумію, наскільки велика була моя внутрішня гомофобія.
Від зовнішньої небезпеки в гетеронормативному світі можна втекти, сховатися, виправдатися, а ось з внутрішнім тиском доводиться перебувати в постійному психологічному конфлікті. Хоч це й не так легко. Але саме з позитивного сприйняття себе самого і починається прийняття тебе світом.
Мама майже відразу поставила мені запитання, що за дивні стосунки у мене з Ірою, я відповіла - кохання
Христина: Коли ми познайомилися, мені було 19 років, я ще вчилася в університеті. Жила з мамою, яка навіть чути не хотіла про те, що я серйозно маю намір будувати стосунки з жінкою.
Переїзд в інше місто був ідеальним рішенням для можливості жити разом. У нас було на вибір три міста: Львів, Київ, Одеса. Першу пропозицію роботи я отримала у Львові, там ми і почали наше спільне життя - це було дев'ять років тому.


Про реакцію оточення


Христина: Мені особисто моторошно "сидіти в шафі" - ховатися. Я з першого дня розповіла своїм друзям про Іру, і навіть раніше про те, що я лесбійка. Скажу чесно, мало хто з них тоді сприйняв мене всерйоз. Думали, що це тимчасова моя примха.
Мама майже відразу поставила мені запитання, що за дивні стосунки у мене з Ірою, я відповіла - кохання. І далі було багато сліз і скандалів, походів до церкви, погроз і прохань. Потім - мамин страх, що про це дізнаються інші, який стримував і мене.
Тоді я б не повірила в те, що зараз вона буде переживати як Іра доїхала, як її здоров'я і цікавитися, коли ж ми народимо дітей.
Ірина: Я дуже довго приховувала свою орієнтацію, до того ж, мій особистий шлях прийняття себе як лесбійки був досить довгим. Потяг до дівчат виник дуже рано, а в підлітковому віці я вже це чітко розуміла.
До зустрічі з Христиною я вела подвійне життя: одне для суспільства, інше - для себе. У мене паралельно були стосунки і з дівчатами, і з хлопцями. Зараз багато що змінилося і при першій-ліпшій можливості я відкрито кажу, що лесбійка. Дуже важлива наша видимість у суспільстві.
Христина: Дітей у нас поки що немає, і, напевно, це навіть добре. Готовність з'явилася тільки зараз, дуже хочеться поділитися з дітьми своїми знаннями, і дуже хочеться виховати їх без будь-яких обмежень в їх виборі, не нав'язувати їм свої травми і страхи. Ми дуже хочемо розширити нашу сім'ю. Я відчуваю, що хочу трансформувати свою любов і помножити її на два.
Напевно, розповім, як же у нас це вийде, а то дуже втомлююся пояснювати хейтерам, що гомосексуальність не робить мене безплідною і не позбавляє бажання народжувати.
Це дуже індивідуально і зовсім не залежить від сексуальної орієнтації. Ми плануємо звернутися в клініку і зробити ВМІ [штучна внутрішньоматкова інсемінація] з використанням сперми анонімного донора.
Ми є і хочемо рівних прав. Не додаткових чи особливих, а просто рівних
Чоловіків у житті дітей буде більш ніж достатньо: дідусі, наші друзі, їх майбутні тренери, вчителі. Дитина не завжди вибирає рівнятися на тата чи маму, у неї можуть бути й інші приклади для наслідування. Та й як на мене, найголовніше - це любов. Все, чого чекає від нас дитина - це підтримка і прийняття.
Відносно, її майбутнього - чи не будуть його дискримінувати в школі, то тут важливо, що ми не будемо бояться і з самого раннього дитинства розповімо їй про різні моделі сімей. Про це ж будемо говорити і з педагогами, якщо буде така необхідність.

Про довгострокові стосунки в ЛГБТ-парах


Христина: Це вибір кожного і кожної - як вони бачать свої стосунки. Їх є безліч варіантів. Я не вважаю, що довгострокові стосунки з майном і дітьми повинні бути більш справжніми, ніж, наприклад, поліаморні стосунки. У людей дуже різні пріоритети і бажання.
Ірина: Я б додала, що все-таки гомосексуальним парам недоступна можливість офіційно зареєструвати свої стосунки, мати спільне майно і право на спадщину, недоступно право на несвідчення в суді проти своєї коханої людини, не можна розпоряджатися тілом партнера або партнерки в разі його або її смерті.
Серед моїх знайомих багато гомосексуальних пар, які разом довгий період - понад три роки. Просто мало хто це афішує. Часто - через цілком реальний страх фізично і психологічно постраждати від дискримінації. Думаю, орієнтація людини не впливає на довгостроковість стосунків, а залежить це від бажання і готовності.

Про ЛГБТ-активізм


Ірина: ЛГБТ-активізм - це як окрема частина нашого сімейного життя так триває протягом останніх двох років. Все почалося з моєї публікації - петиції про проведення мирної ходи на підтримку ЛГБТ-спільноти в рідному місті Чернівці.
Тоді петицію не підтримала достатня кількість голосів, але реакція людей і те, що публікували в ЗМІ, шокувало нас. Це показало, яке стереотипне мислення суспільства про гомосекуальних людей.
Ми з Христиною організували ініціативну групу Rainbow Power за допомогою громадської організації Інсайт, яка з часом стала регіональним представництвом організації в місті Чернівці. За цей час в Чернівцях з'явився безпечний ком'юніті-центр для представників ЛГБТ в якому проходять тренінги, освітні, розважальні та культурні заходи, є безкоштовна психологічна підтримка. Ми займалися координацією роботи центру два роки.
Розробили і реалізували проект Safe Space - мережа дружніх до ЛГБТ кафе, магазинів, організацій, представників малого бізнесу в місті Чернівці. Провели першу в історії міста публічну ЛГБТ-акцію в міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією, біфобією - Я мовчу, що б ти почув_почула, соціальний експеримент Я - лесбійка. Обійми мене.
Багато хто задає запитання: Навіщо це все? Навіщо публічно? Навіщо кричати про те, хто ти?
Відповідь дуже проста: публічні акції, проекти, петиції, будь-які активності такого роду підвищують видимість ЛГБТ-спільноти та їх проблем у країні, дають зрозуміти, що ми існуємо, ми є і хочемо рівних прав. Не додаткових чи особливих, а просто рівних.
Христина: Дуже важливо виходити на Марш Рівності, хоч його й постійно плутають з "гей-парадом", що абсолютно невірно. Гей-паради проходять в країнах, де дискримінація зведена майже до нуля, там це свято і веселощі, це - гордість. У нас це майданчик, де люди можуть заявити про свої права, про проблему дискримінації, звернути увагу влади і суспільства на це.
Ірина: Видимість спільноти зросла за останній час, стало більше активістів і активісток у цій сфері, незалежно від їх сексуальної орієнтації. Все більше людей зі спільноти перестають бояться робити камінг-аут. Наприклад, в Чернівцях ще два роки тому відкритими активістками були ми з Христиною, а зараз таких більше десяти. А ще три роки тому навіть ми були відкритими тільки для безпечного кола спілкування, тільки для перевірених людей.
Все змінюється, для цього потрібен час. Боротьба за права залежить від кожного з нас. Не буває маленького внеску, все змінюється з першого камінг-ауту, з першого виходу на акцію або Марш Рівності, з першого коментаря на захист у соціальних мережах.

***
З 8 до 17 червня в Києві проходить прайд-тиждень КиївПрайд-2018 - тиждень культурно-просвітницьких заходів, присвячених життю ЛГБТ+ спільноти в Україні. Завершиться він 17 червня вже традиційним Маршем рівності. Він стартує о 9.00 від Національної опери України і пройде по центру Києва. Темою КиївПрайд є Видимість. Гасло Прайду - Країна вільних. Будь собою. КиївПрайд проходить щорічно з 2012 року. Мета заходу - розвиток ЛГБТ+ спільноти, посилення співпраці між ЛГБТ+ і правозахисними організаціями в Україні.
На платформі Blogger.