Titulo

Семен Глузман: Якщо ми таке терпимо, значить, ми не дурні. Ми гірше – ми раби

Фантастичні цифри статків наших очільників, а особливо кількість різноманітних дорогих (годинники, шуби), а часом і несподіваних (мощі) речей викликає підозру щодо їх психічного здоров’я.
Ми звернулись до лікаря-психіатра і правозахисника, колишнього дисидента Семена Глузмана із запитанням: що ж це ми побачили? Як це можна назвати? Сообщает http://60seconds.com.ua/

С.Г.: Жлобство – я думаю, буде правильним визначенням для більшості наших політиків. Вони малоосвідчені люди зі злодійкуватими повадками, вони називають себе бізнесменами, але це такий «бізнес по-радянськи». Ось вони й дорвались. Головне – вкрасти, у когось щось відібрати. Адже відомо, що чимало людей із високих щаблів раніше забирали в інших людей їхній бізнес.  Мені й про нашого президента розповідали люди з Вінниці.

Вони жорстокі і жадібні. А влада потрібна не лише з честолюбства, а щоби жорстко контролювати те, що нажито різними способами. І те, що вони пішли на це декларування, це ж для них не добра воля, це
Захід примусив. Це вимога, пов’язана з подальшим наданням коштів.

І як там можуть зреагувати?

С.Г.: Я думаю що побачивши, що відбувається, Захід можливо зрозуміє , що годувати цю країну не можна. Адже частина тих грошей що вони показали – вкрадена у Заходу.

Я не відчуваю такого оптимізму, як деякі наші аналітики, що, мовляв, все  це чудово. Так, це добре, але ви ж розумієте – вони не змінилися. Лише вимушено зробили те, що зробили, трохи відкрили свої статки. Але зверніть увагу! Ну, можливо я чогось не знаю, не надто відстежую. Але як мені говорили, практично ніхто не показав кошти в офшорах, заощадження в іноземних банках. Бачте, раптом з’ясувалось, що нема мільярдерів у країні, всі – бідні мільйонери!

Вони все одно щось придумають, їх більшість у парламенті. Та й справа не лише в парламенті, бо хіба у президентській адміністрації чимсь відрізняються? Вони просто не такі публічні, ми їх прізвища гірше знаємо.

Насправді зараз оцей час – дуже серйозний час для наших західних партнерів. Вони повинні нарешті зрозуміти, що з нами небезпечно працювати. Я розумію, що говорю страшні речі як громадянин цієї держави. Але іншого шляху я не бачу. Їх потрібно налякати. І я розумію, що вводити сюди війська ані Америка, ні НАТО не будуть. Проте, якісь способи впливу, вірогідно,усе ж існують. А давати сюди гроші небезпечно, тому що вони ідуть не вам, і не мені.

— Наші можновладці можуть колись зупинитись? Вирішити, що вже нарешті досить, і більше не треба?

С.Г.: Думаю, що ні. Це не хвороба у психіатричному сенсі, але це одержимість така. Вони так влаштовані. Вони – не розуміють. От я колись запитав у свого знайомого, не такої вже аж багатої людини, навіщо така крута машина? Це ж безумство! Її важко паркувати, вона величезна, як автобус, потребує шаленої кількості пального. Він мені відповів: «Розумієте, у мене є й інші авто. Там, де я обертаюсь, у цих колах, якщо я буду виглядати не відповідно, то зі мною не будуть розмовляти. Я буду чужим».

І цим вони відрізняються від аристократів, від багатих людей не обов’язково князівського роду. В західних країнах інакша культура. Там це непристойно. Там, якщо ти виглядаєш так, як вони, і носиш якийсь такий божевільно дорогий одяг, тебе не сприймуть.

Я дуже добре пам’ятаю, як Сорос колись приїздив до Києва. Це було давно, я був тоді членом правління однієї з його організацій. І от тоді йому подали якийсь середнього класу автомобіль. Його це абсолютно не цікавило. Він, мільярдер, запросив мене на сніданок. І я був навіть здивований, що він таку гидоту їсть. Але для нього це не важливо, він на цьому не акцентує. Пам’ятаю, тоді подали яєчню з салом. А він же, крім усього, ще й єврей, тож навряд чи вживає сало. Тим не менше, він, здається, якось обійшов і цю проблему. А говорили ми з ним про інше, він іншим живе.

Ось ця відмінність. І не тому, що я якось особливо люблю Сороса. Це інше. Він людина абсолютно іншої культури. Так, він романтично переоцінив свої можливості, що грошима можна привести демократію. А от не виходить!

Звідки ж беруться такі прагнення – 10 швейцарських годинників, 15 шуб…?

С.Г.: Та тому, що вони радянські голодні інженери, чи ким вони там ще працювали. Так, дорвалися. А пам’ятаєте ще нашого першого президента – там якась проблема з його сином була, і запитували щось про купівлю будиночка на березі Женевського озера. То він відповідав: «Та то ж хатинка!» Корупція ж була в Україні і в радянські часи, це не новина. Лише про це не писали.

Чи висока вірогідність, що цих самих людей, попри все, можуть знову обрати на наступних виборах?

С.Г.: Боюся, що так і буде. Я поясню, як я це розумію. По-перше, вони вміють створювати якісь маски, і за цими масками люди губляться. По-друге, вони починають облаштовувати двори, будувати дитячі майданчики – не обов’язково ж лише гречку роздавати. Можна ж і в інших спосіб, більш культурно .

Але ж є ще (навіть не знаю який відсоток, думаю, досить великий) українці, котрі, на відміну від нас з вами, думають про цих хлопців інакше. Вони думають: «От молодці! А я – лох, я так не зумів. Я вкрав на тисячу, а вони – на мільярди». Тобто, вони з повагою ставляться до цих людей. І таких багато, особливо серед такого дрібного шахраюватого бізнесу.

А такий розрив між багатими і бідними – це нормально?

С.Г.: Ні, це говорить про те, що ми – патологічне суспільство. Якщо ми таке терпимо, значить, ми не лохи. Ми гірше – ми раби.

Якою була б доречна реакція здорового суспільства в цьому випадку?

С.Г.: Ну, якщо б хапали палки чи стріляли – це не була б нормальна реакція. У нормальному суспільстві мали б бути якісь серйозні слухання на цю тему, якісь серйозні численні публікації у медіа. Не тому, що треба з’ясувати, скільки приховав Порошенко в офшорах. Не про цифри йдеться, а про феномен. Що так далі жити не можна! І ми повинні навчитись їх контролювати. А оскільки ми цього не вміємо робити, ось таке й відбувається. Захід також вчиться їх контролювати. І тому ми усі дізнались, наприклад, що навіть Ляшко зовсім не бідний чоловік.

Але вони будуть далі займатись популізмом. Це головне для них.

Аби втішити себе і вас, читачів, я можу сказати, що ось історія з Трампом – вона ж дуже подібна. Хто за нього буде голосувати? Та такі самісінькі. Трамп і Ляшко – вони ж приблизно з одного інкубатора.

Де нам взяти інших, не таких захланних політиків?

С.Г.: Ну, вони є, але ж їх не підпускають, соціальних ліфтів немає. Я суджу, наприклад, по соціальним аспектам, не по економічним, я там не фахівець. Я точно знаю людей, котрі могли б змінити систему медицини, систему соціальної служби в Україні. Але вони ж таких людей не підпускають.

От я вже скільки років кричу на всіх кутках, і на телебаченні, та й не я один – про те, що насправді Мінохоронздоров’я не може саме себе реорганізувати. Так не буває! Витягати себе за волосся з болота можливо лише у казці. Для цього організовуються якісь спеціальні експертні групи, які відкрито працюють. Ну а в нас… Он вже знову говорять про те, що нинішню міністра також незабаром знімуть, кажуть, що буквально до кінця листопада.

Серйозні фахівці не рвуться у владу. Та й не потрібно робити міністрами серйозних спеціалістів. Їх потрібно запрошувати в якісь експертні групи, і вони повинні напрацьовувати якісь конкретні рекомендації. До речі, десь так і було, коли відбувалась Акімовська реформа охорони здоров’я починалась (Ірина Акімова – заступник глави Адміністрації президента часів Януковича, яка курувала реформу медицини). Я був трохи причетний, і бачив – такий підхід якраз і застосовували.