Titulo

ЩО ТАКЕ НАЦІЯ? НАЙКРАЩИЙ ТЕКСТ, ЯКИЙ МЕНІ ДОВЕЛОСЯ ЧИТАТИ…

Тільки для любителів (обов’язково з базовими знаннями історії людства) історії, політики, глобальної історичної аналітики.

 Це мабуть найкращий текст, який мені довелося читати, стосовно спроби відсторонено і максимально об’єктивно проаналізувати, що ж таке нація як суспільне явище. Сообщает http://de-facto.cc/

 Аналіз тексту дає більше розуміння сучасних і колишніх геополітичних проблем (проте не дає дієвого механізму їхнього вирішення).


ЩО ТАКЕ НАЦІЯ?

Я хочу проаналізувати разом з вами ідею, ясну на перший погляд, але яка викликає небезпечні непорозуміння. Форми людських спільнот надзвичайно різнорідні. Величезні згромадження людей, як, наприклад, Китай, Єгипет, стародавній Вавилон; племена, як єврейське, арабське; такі міста, як Афіни й Спарта; союзи різних країн, як імперія Ахеменідів, імперія римська, каролінгська, громади без вітчизни, що утримуються тільки релігійним зв’язком, як, наприклад, громади євреїв, вогнепоклонників; такі нації, як Франція, Англія і більшість сучасних європейських автономій; конфедерації, як швейцарська, американська; споріднення раси або мови, яке встановилося між різними галузями германців або слов’ян – ось групи, що існують або існували, яких не можна плутати між собою без великих непорозумінь.

В добу Французької революції думали, наприклад, що інституції невеличких незалежних міст, -скажімо, Спарти й Рима, – можна застосувати до наших величезних націй, що налічують по тридцять і сорок мільйонів людей. В наші дні роблять ще більшу помилку, бо змішують расу з нацією й надають етнографічним або скоріше лінгвістичним групам зверхність, подібну до зверхності дійсно існуючих народів. Постараємося бути якнайбільше точними в цих важких питаннях, в котрих найменша підміна слів на початку міркувань може призвести врешті-решт до найгірших помилок.

Наше завдання дуже складне, таке складне, як вівісекція: ми будемо робити з живими, як звичайно роблять з мертвими. Тому в обговорення питання ми внесемо холодність, цілковиту безсторонність.

Починаючи з кінця Римської імперії або краще з часів розпаду імперії Карла Великого1’, Західна Європа розпалася, як здається, на нації, з котрих деякі в певні доби силкувалися захопити в свої руки гегемоніюнад іншими націями; але такі гегемонії ніколи не були довговічними. Те, що не вдавалося Карлові V, Людовіку XIV, Наполеонові І, напевно не вдасться нікому і в майбутньому. Встановлення нової імперії Карла Великого зробилося неможливим. Поділ Європи зайшов задалеко, щоб спроба завести всесвітнє панування не викликала одразу ж коаліції, яка швидко повертає горду націю до її природних кордонів. Певна рівновага встановилася на довгі часи. Франція, Англія, Німеччина і Росія, незважаючи на можливі випадки, ще протягом багатьох сотень років будуть історичними індивідуальностями, головними частинами шахівниці, клітини якої постійно змінюються за своїм значенням і величиною, але ніколи не змішуються одна з одною.

В цьому розумінні нації- почасти нове явище в історії. Стародавній Світ не знав їх; Єгипет, Китай, Халдея зовсім не були націями. Це були групи людей, якими правили Син Сонця або Син Неба. Не було єгипетських громадян, не було громадян китайських. В античному світі були республіки й муніципальні держави, конфедерації місцевих республік, імперії, але не було нації в тому розумінні, як ми її розуміємо. Афіни, Спарта, Сідон, Tip є визначними центрами патріотизму, але все це незначні міста з відносно невеликою територією. Галлія, Іспанія, Італія перед тим, як їх завоювала Римська імперія, були спілками народностей, які часто були з’єднані між собою, але не мали ніяких центральних інституцій, не мали спільних династій. Імперії асирійська, перська, імперія Александра також не були вітчизнами. Ніколи не було асирійських патріотів; перська імперія була великою феодальною спілкою. Ні одна нація не бере свого початку від подиву гідної діяльності Александра2, яка, проте, мала так багато наслідків для загальної історії цивілізації.
Римська імперія більшою мірою могла вважатися вітчизною. Завдяки своєму великому добродійству – припиненню воєн – римське панування, спочатку таке суворе, швидко почало користуватися загальною любов’ю. Це була велика асоціація, синонім порядку, спокою і цивілізації.

В останній період імперії у прогресивних умів, у просвічених єпископів, у вчених було справжнє почуття «римського миру», протилежне загрозливому хаосу варварства. Але імперія, яка була в дванадцять разів більша від сучасної Франції, не була державою в сучасному розумінні. Розрив сходу і заходу був неминучий. Спроби утворення галльської імперії в II столітті не були успішні. Тільки германський наплив упровадив у світ принцип, який став потім основою цивілізації.

Справді, чим були германські народи від часу своїх великих нападів в V сторіччі аж до останніх норманських завоювань в X сторіччі? Вони мало змінили суть рас, але накинули династію й воєнну аристократію більш або менш значним частинам старої Західної імперії, які дістали імена рас-завойовниць. Звідси – Франція, Бургундія, Ломбардія, а пізніше Нормандія. Раптова перевага Франкської імперії3* відтворює на якийсь час єдність Заходу, але ця імперія остаточно підупадає коло середини IX сторіччя. Верденська угода4) намітила в принципі незмінний поділ, і з того часу Франція, Німеччина, Англія, Італія, Іспанія, хоч і з частими ухилами вбік і зустрічами з масою пригод, але змагають до свого національного існування, яке тепер розквітає на наших очах.

Що ж справді характеризує ці різні держави? Змішання народів, з яких вони складаються. В перелічених щойно країнах немає нічого подібного до того, що ви знайдете в Туреччині, де турок, слов’янин, грек, вірменин, араб, сирієць, курд тепер так само різняться один від одного, як і в день завоювання. Такий наслідок залежить головно від двох обставин. Насамперед від того, що германські народи прийняли християнство при перших хоч трохи регулярних зносинах з грецькими й латинськими народами. Коли переможець і переможений сповідують ту саму релігію, або ще краще, коли переможець приймає релігію переможеного, тоді вже не може постати турецька система, себто абсолютне відрізню-вання людей через релігії. Друга обставина та, що завойовники забувають свою власну мову. Внуки Хлодвіґа, Аларіха, Альбіона, Роланда розмовляли вже мовою римлян. Це в свою чергу було наслідком важливої обставини: франки, бургундці, готи, ломбардці, нормани привели з собою дуже мало жінок своєї раси.

Протягом кількох поколінь їхні начальники одружувалися тільки з германками; але їхні наложниці і мамки їх дітей були латинянки. Через це linguafranca, linguagothicaіснували дуже недовго від часу осадження франків і готів на римських землях. Не так було в Англії. Нема сумніву, що англосакси під час свого напливу привели з собою своїх жінок; британська людність тікала перед ними, та й до того ж латинська мова ніколи не переважала в Британії. Взагалі, коли б у V сторіччі в Італії розмовляли галльською мовою, Хлодвіґ і його одноплемінники ніколи б не покинули германської мови задля галльської.

Звідси випливає той важливий наслідок, що, незважаючи на крайню суворість звичаїв германських завойовників, накинена ними держава з часом стала зразком нації. Франція цілком законно стала назвою країни, в котру увійшла ледве помітна меншість франків. В X сторіччі в перших народних піснях, цих досконалих дзеркалах духу часу, всі мешканці Франції – французи. Ідея різниці рас в людності Франції, яка так ясно виступає у Григорія Турського, зовсім непомітна у французьких письменників і поетів, які виступають після часів Гуґо Капета.

Різниця між вельможною і простою людиною теж виділяється дуже сильно, але вона зовсім не є етнографічною; це – різниця в хоробрості, звичаях і вихованні, яка передавалася спадково; нікому не спадає на думку, що основа цієї різниці – завоювання. Хибною є теорія, що шляхта постала на підставі привілею, який дав король за великі заслуги перед нацією, так що кожний шляхтич тільки дістав цю відзнаку – ця система вкорінилася як догма, починаючи з XIII сторіччя. Те саме було наслідком майже всіх норманських завоювань. Після одного або двох поколінь норманські завойовники не відрізнялися від решти людності; але їхній вплив не був через це менш глибоким; вони дали завойованій країні шляхту, воєнні навички і патріотизм, якого не було раніше.