Titulo

Всплыло, чем занимался Порошенко в 90-е после развала СССР


1991 рік: Порошенко заробив перший мільйон, Яценюк таксував, Тягнибок агітував за вільну Україну




Більшість нинішніх українських політиків у 1991 року робили кар’єру в бізнесі, а про появу нової держави Україна довідалися з радіо- та теленовин. Щоправда, є й винятки Сообщает http://www.zvistka.net

На авансцені української політики майже не залишилося людей, які у серпні 1991 року голосували за Акт проголошення незалежності. Вже немає з нами Вадима Гетьмана, В’ячеслава Чорновіла, Олександра Ємця, Івана Плюща, Леся Танюка. Степан Хмара, Віталій Масол, Левко Лук’яненко, Леонід Кучма, Леонід Кравчук та десятки інших історичних постатей відійшли від активного політичного життя.

Натомість ті, хто керує країною нині, перший ранок незалежності в переважній більшості зустріли людьми далекими від політики. Хтось лише закінчив середню школу і готувався стати студентом, другий отримав скерування на роботу й заходився укріплювати міць союзного оборонного комплексу, третій “човникував” до Польщі та Туреччини за дефіцитним крамом, а інші вже пізнали ази первісного накопичення капіталу, заробивши перший мільйон доларів… Лише одиниці з них можуть розповісти, що передувало історичному голосуванню 24 серпня 1991 року і як цей день перейшов через їхню політичну долю.

Чим нинішні політичні лідери займалися 1991-го – у рік появи на карті світу незалежної Української Держави? Як зустріли звістку про крах Радянського Союзу? Яким бачили своє життя і чи здогадувалися, що через роки й десятиліття вершитимуть долю нової країни?

Прохання відповісти на ці запитання минулого тижня отримали прес-служби практично всіх політиків першої шеренги. На жаль, оперативно відповісти змогли лиш одиниці. Більша частина прес-служб не зуміли погодити відповіді до 24 серпня. А оголосити їх ми запланували напередодні Дня незалежності.

Зрештою, ми розуміємо, чому так сталося. Офіційна біографія політика не завжди прямо відбиває те, про що він сам розповідає в інтерв’ю. Практично вся нинішня еліта країни вийшла із бізнесу у бурхливих 1990-х, тому намагання клієнта відповісти на питання про цей період життя, пов’язаний з первісним накопиченням капіталу, створює чималі клопоти для піарників і політтехнологів.

На жаль, більшість інших політиків іще розмірковують над відповідями, як вони сприйняли незалежність та чим займались у 1991 році. Однак відомо, що тоді 25-річний Петро Порошенко, аспірант кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка, 1991-го заробив свій перший мільйон доларів. Паралельно із навчанням в аспірантурі, нинішній голова держави працював заступником гендиректора Об’єднання малих підприємств та підприємців “Республіка” й очолював АТ Біржовий дім “Україна”. Перший мільйон доларів Порошенко, за його ж словами, заробив на торгівлі спеціями.

– У 1991 році ми закупили 4% світового виробництва чорного перцю, бо прорахували, що ціни на перець йдуть угору. Потім ми 70% цих закупівель перепродали на західних ринках, – згадує він.

Лідер Народного фронту Арсеній Яценюк у 1991 році з відзнакою закінчив спеціалізовану англомовну середню школу у рідних Чернівцях і вступив до місцевого університету на спеціальність правознавство. Того ж року разом із товаришами він придбав автівку ВАЗ, на якій вечорами підробляв таксистом. Його велика кар’єра у бізнесі розпочнеться через рік, коли Яценюк стане співвласником і керівником юридичної компанії “Юрек-ЛТД”.

– У 1988 році я служив у війську, – розповів Олег Тягнибок. – Мій товариш естонець Ало Сакс гордо розповідав, що в його Таллінні на вежі замайорів Національний прапор. Я мріяв, що колись зможу підійти до нього і похвалитися, що і наш прапор кольору неба та пшениці майорить на львівській ратуші. Тож, коли 1 травня 1989 року сестра надіслала мені телеграму, що у Львові на демонстрації підняли Національний прапор, мене переповнювала радість, я з тією телеграмою бігав військовою частиною і хвалився.

Тягнибок демобілізувався влітку 1990-го. Відновився на навчанні у Львівському медінституті. Почав активну громадську діяльність в Студентському Братстві медінституту.

– Ми брали участь у тогочасних мітингах, фактично готувалися до участі в політиці, – веде далі Олег Тягнибок.

– На святкування 500-річчя козацтва поїхали на Запоріжжя велопробігом. Повезли з собою тисячі газет, які надрукували у Прибалтиці. У кожному населеному пункті зустрічалися з людьми й агітували за незалежність України. Місцеві люди, зауважу, нас підтримували, надавали нам нічліг. В Умані навіть подарували великий національний прапор. Але без сутичок із представниками влади не обходилося й тоді. У центрі Гайсина, пригадую, нас затримала міліція за антирадянську агітацію.

В березні 1990 року Олег Тягнибок із побратимами зі Студентського Братства організували пікети перед інститутами, закликаючи до загальноукраїнського страйку. А вже в жовтні 1990 року, був одним із співорганізаторів та учасником акції Революція на граніті.

– Звістка про путч ГКЧП у Москві наздогнала нас у Запоріжжі. Ми зрозуміли, що час настав, – згадує Олег Тягнибок, якому тоді було 22 роки.

–  Тож терміново виїхали до Львова, готувалися до захоплення залізничного вокзалу, пошти й інших адміністративних будівель. А 24 серпня були у Карпатах, де ми мали вишкільні табори. І саме там до нас долетіла звістка про голосування Верховної Ради. Радості не було меж. Осінь 1991-го Олег Тягнибок також провів у поїздках Україною – агітував людей голосувати на референдумі за державну незалежність Батьківщини.

– Ми також були спостерігачами на виборчих дільницях, зокрема в Первомайському районі Миколаївської області. Приємно було бачити, що після нашого спілкування люди давали понад 90% голосів за незалежність, – каже Олег Тягнибок.

Для Юлії Тимошенко 1991-й також мав величезне значення: 30-річна Юлія Володимирівна саме стартувала у великому паливному бізнесі. Наприкінці 1980-их Юлія Тимошенко та її чоловік Олександр під егідою Дніпропетровського обкому комсомолу створили молодіжний центр “Термінал”. А в 1991-му подружжя заснувало корпорацію “Український бензин”, яка постачала російську нафту на вітчизняні нафтопереробні заводи. Спочатку була комерційним, а згодом стала і генеральним директором компанії, на базі якої через пару років постала легендарна корпорація “Єдині енергетичні системи України”.

Молода гвардія 18-річний Олег Ляшко в 1991 році залишає рідну Чернігівщину та розпочинає роботу позаштатним кореспондентом. Згодом завідував відділом редакції газети Київського обкому комсомолу “Молода гвардія”. Ми не знайшли архівних публікацій авторства Олега Ляшка, однак, вірогідно, що майбутній лідер радикалів більше тяжів до економічної тематики, бо вже за рік він стане редактором економічного видання.

Мер Києва Віталій Кличко запевняє, що день, коли проголосили незалежність України в 1991 році пам’ятає дуже добре.

– Я був в Угорщині на змаганнях. Це було декілька днів після путчу. Всі переймалися, яка ситуація буде з владою. Пам’ятаю, нам навіть пропонували залишитися в Угорщині, але ми повернулися в Україну, – пояснює Кличко.

– В той час були розмови про незалежність, але тоді я ще не відчував наскільки це важливо. Це був перехідний період від Радянського Союзу до незалежності України. Я тоді ще був хлопчиком (у 1991 році Віталію Кличку тоді було 20, він займався боксом та навчався на першому курсі Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту за спеціальністю викладач фізичного виховання – Ред.) Але вже був впевнений, що це важливий крок, який повинні зробити українці. Мої батьки брали участь тоді в референдумі, – інформує мер Києва.

Голова РНБО Олександр Турчинов у 1991 році вже мав значний досвід партійної роботи: потягом двох років обіймав посаду секретаря райкому, а пізніше завідувача відділом пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу. У 1990-му він створив із компаньйонами та очолив Всеукраїнське відділення інформаційної агенції “ІМА-Прес”, котре видавало книжки та газети. А в 1991 році Турчинов очолив ним же створений Інститут міжнародних відносин, економіки, політики та права. За рік розпочнеться зліт його кар’єри у незалежній Україні – він стане керівником економічного комітету Дніпропетровської облдержадміністрації, а пізніше – радником з економічних питань прем’єр-міністра Леоніда Кучми.

Андрій Парубій  у 1990-х готувався до визвольної боротьби у карпатських вишкільних таборах Спікер парламенту Андрій Парубій на запит редакції чомусь не відповів. Хоча вже тоді займався політичною діяльністю, адже у 1990-му 20-річний Парубій вже був депутатом Львівської обласної ради. Паралельно займався дитячо-юнацькою організацією “Спадщина”.

Цікаво, що нинішній голова Верховної Ради України з 1991 по 2004 роки перебував в одній партії з Олегом Тягнибоком – СНПУ,  тепер Свобода. Голова фракції Самопоміч у парламенті Олег Березюк розповів, що у 1991 році навчався на третьому курсі медуніверситету, мав невеличкий фольклорний колектив. Йому йшов 21 рік.

– У цей час (серпень 1991 року. – Ред.) ми були в Чикаго з виступом. Пам’ятаю, прокинувся, побачив цей путч, справи, які відбувалися в Радянському Союзі… Було дуже страшно. Далеко від рідної землі, родичів… Тодішня влада була пережитком комунізму, але разом із тим були також потужні політики, які обстоювали національну ідею. Для нас були кумирами В’ячеслав Чорновіл, Ігор Юхновський – це стовпи політики. Коли була прийняла декларація про суверенітет – це була велика радість, полегшення, я б сказав

. Пам’ятаю, до мене підійшла журналістка з газети Chicago Sun-Times, запитала мої враження. Я відповів: “Усе-таки переживаю, адже Радянський Союз іще не зник, він іще існує, як поранений звір, і може дуже нашкодити тим республікам (державам), які сьогодні народжуються”. Коли приймалася декларація і треба було проголосити референдум – це було певне розчарування. До чого референдум? Нам потрібно проголошувати незалежність! Була тривога до референдуму. Чи зробимо, чи не зробимо? Але це сталося, – розповідає Березюк.

Він говорить, що в той час не думав, що стане політиком. – Воно якось усе сталося природно. Це тепер я розумію, що політика – метафізичний процес, щоби стати професіоналом, треба набувати досвід протягом усього життя, – коментує Олег Березюк. Серпень 1991 року був знаковим і для 25-річного Валентина Наливайченка. Саме тоді він отримав пропозицію стати “чекістом” і запрошення на навчання в Інституті розвідки ім. Андропова КДБ СРСР. Напередодні він рік пропрацював викладачем російської мови для іноземних студентів у Київському інженерно-будівельному інституті. Пропозицію навчатися у Москві Наливайченко прийняв, та повної освіти КДБіста не отримав – у лютому 1994 року він написав рапорт про відрахування.   Генеральний прокурор Юрій Луценко 1991 рік зустрів на Рівненському заводі ім. 60-річчя Жовтня на посаді інженера-технолога. А влітку цього ж року його підвищили – 26-річний Луценко стає начальником технічного цеху, а згодом – головним конструктором заводу “Газотрон”.

Інший очільник правоохоронного відомства – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у 1991 році також навряд чи думав про політичне майбутнє. Та, на відміну від Луценка, з набуттям незалежності він обрав шлях бізнесмена. До 1990 року Аваков працював інженером у науково-дослідницькому інституті охорони вод у Харкові. Того ж року заснував та очолив одне з перших акціонерних товариств в Україні – АТ “Івестор”. Бурхливого 1991-го року Аваков саме створював своє друге підприємство – комерційний банк “Базис”, який проіснував до 2012 року.

Перший віце-прем’єр – міністр економічного розвиту та торгівлі Степан Кубів до серпневого путчу впродовж десяти років робив кар’єру комсомольського функціонера. Зокрема, до 1990 року очолював комітет комсомолу ЛДУ, а в обласному комітеті комсомолу завідував організаційним відділом і відділом наукової та студентської молоді. Також входив до ревізійної комісії ЦК ЛКСМУ.

У 1990-1991 роках завідував сектором Львівського обласного штабу студентських загонів. Тоді ж ознайомився із комсомольськими функціонерами Сергієм Тігіпком та Олександром Шлапаком, які згодом керуватимуть “Приватбанком”.

Із проголошенням незалежності Степан Кубів був заступником директора з науково-технічної творчості та нових форм господарювання, а потім й очолив Львівське обласне молодіжне науково-економічне об’єднання “Студентський Львів”.

Очільнику міста Лева Андрію Садовому у серпні 1991-го вже виповнилося 23 роки. В той час він працював регулювальником радіоелектронної апаратури виробничого об’єднання “Львівприлад”. У 1993 році Садовий разом із журналістами Олександром Кривенком та Ігорем Копистинським заснували у Львові радіостанцію “Люкс”. До громадської та політичної діяльності він звернувся лише у 1997 році, коли заснував та очолив громадську організацію “Інститут розвитку міста”.